Від попелища Дворічної до «місця сили» на Житомирщині: як переселенка будує життя заново

Людмила Саніна приїхала на Житомирщину влітку 2022 року в шортах та капцях — це все, що вдалося вивезти з охопленої вогнем Харківщини. Сьогодні вона називає маленьку кімнату площею 14 квадратних метрів у селі Соколів своїм «місцем сили», виховує місцеву малечу та перетворює особистий біль на невтомну допомогу армії.

Історія жінки — це хроніка виживання. Після семи місяців у окупації в селищі Дворічна Куп’янського району Людмила разом із рідними сім днів провела у підвалі під безперервними обстрілами. Тікати довелося буквально під вибухами, коли будинки навколо злітали в повітря. Повертатися Людмилі нікуди: російські снаряди зрівняли із землею і квартиру жінки, і батьківську хату.

«Селища Дворічна більше немає. Воно померло. Я навіть до батьків на кладовище не можу поїхати. Там нічого більше немає. Армія РФ воює навіть з мертвими», — ділиться переселенка.

Життя за розкладом о п’ятій ранку

На новому місці в Курненській громаді Людмила не дає собі часу на відчай. Її день розписаний по хвилинах:

• Підйом о 05:00 для супроводу дітей у шкільному автобусі.
• Робота вихователькою у дитсадку «Сонечко» з 09:00 до 15:00.
• Вечірній розвіз учнів по домівках навколишніми селами.

Місцеві діти стали для жінки новою родиною. Вона зізнається, що саме дитячі усмішки та подаровані вихованцями браслети допомагають триматися, поки єдиний син захищає Україну на фронті. Він воює з 2018 року, пройшов поранення та контузії, але щодня заспокоює матір короткими дзвінками.

Весна у серці та молитва за перемогу

Свою енергію Людмила спрямовує на благодійність. Нещодавно вона ініціювала виставу «Дюймовочка», до якої залучила колег та батьків. Спільними зусиллями маленьке село зібрало понад 4 тисячі гривень для земляків – військових. Директорка дитсадка Любов Ліскова зазначає, що такі заходи дають громаді головне — надію.

Людмила Саніна навчилася цінувати миттєвості: вона обожнює поратися біля квітів та щороку випікає понад 70 пасок, аби пригостити кожного односельця. Жінка каже, що має ще багато невитраченої любові, яку мріє колись віддати власним онукам під мирним українським небом.