«Я чекаю на нього з трояндами»: дружина полоненого бійця 57-ї бригади готує будинок для повернення чоловіка

Жителька Коростеня Юлія Брит уже понад три роки бореться за звільнення свого чоловіка Владислава, військовополоненого з 57 окремої мотопіхотної бригади. Його взяли в полон 25 лютого 2022 року на Луганщині. Згодом його перевели до Сибіру. Увесь цей час жінка підтримує надію, працює, волонтерить і готує родинний дім до його повернення.

Подружжя родом з Херсонської області. Доля звела їх вдруге вже в дорослому віці. У грудні 2021 року Юлія та Владислав одружилися, а вже за кілька днів чоловік поїхав на фронт. Юлія досі пригадує останні хвилини перед від’їздом – каже, не встигла навіть по-справжньому відчути себе його дружиною.

«Він якось сказав: якщо дочекаєшся, подарую 101 троянду. І ця обіцянка живе в мені весь цей час», – розповідає жінка.

Відео, на якому Владислава разом з побратимами беруть у полон, Юлії надіслали наступного дня після захоплення. На кадрах вона впізнала чоловіка серед 17 військових – це відео згодом показали всі російські телеканали як демонстрацію перших українських військовополонених.

До кінця 2024 року Владислав утримувався в колонії на тимчасово окупованій Луганщині, а потім його етапували до Сибіру. Юлія змогла дізнатися його місцезнаходження завдяки запитам, дзвінкам та зверненням у різні інстанції. Вона тримає зв’язок з колишніми полоненими, які повідомляють їй, що Владислав живий і в камері не сам.

«А він не знає нічого – ні де я, ні чи я взагалі жива, ні хто його чекає. Але я тут. Чекаю і борюся», – каже Юлія.

У серпні 2022 року вона разом з родиною чоловіка змогла виїхати з окупованої Каховки до Коростеня. Окупанти на той момент уже вимагали оформлення російських паспортів, тиснули на місцевих мешканців. У Коростені Юлія влаштувалася вихователькою в ясельну групу дитсадка і продовжує розповідати дітям, що вони українці, що є прапор, мова, Батьківщина.

З початку 2025 року вона волонтерить у Коростенському Центрі життєстійкості, де допомагає родинам військовополонених і зниклих безвісти. Щоп’ятниці Юлія організовує зустрічі з рідними зниклих, консультує, як писати запити до відповідних органів, допомагає з документами і підтримкою.

«Сюди мене привела подруга, тепер уже кума. Її чоловік також був у полоні разом із Владом. Ми разом пройшли шлях його звільнення», – каже вона.

Юлія зараз самотужки ремонтує приватний будинок, про який мріяв Владислав. Він складається з двох частин – одну жінка вже майже підготувала. Там залишилося постелити підлогу і закріпити стелю.

«Цей дім – його мрія. Я дуже шкодую, що в останню зустріч не встигла сказати, як сильно його люблю. Але я хочу, щоб він знав: наше кохання витримає все. І я вірю, що у нас ще народиться дівчинка», – говорить Юлія, тримаючи в руках медаль «За вірність і кохання», яку отримала від волонтерів на одній із акцій на підтримку полонених.