«Бабусин хлопчик» зі сталевим характером: у Житомирі увічнили пам’ять воїна Максима Булигіна

Житомирський ліцей «Ор Авнер» став місцем скорботи та гордості — 20 січня тут відкрили меморіальну дошку на честь колишнього учня, солдата 117-ї окремої механізованої бригади Максима Булигіна. Захисник із позивним «Вольф» повернувся до рідних стін у граніті, зібравши разом сім’ю, вчителів та бойових побратимів.

Максим був єдиною дитиною в родині. Мати воїна, Ірина Булигіна, згадує сина як надзвичайно порядну та щиру людину з чудовим почуттям юмору. Він захоплювався шахами, обожнював тварин і мав репутацію відповідального хлопця. Попри відсутність бойового досвіду в цивільному житті, Максим добровільно пішов до військкомату в перший же день повномасштабного вторгнення.

Від мирної професії до протитанкових ракет

До великої війни життя Максима було далеким від зброї. Він обрав фах кухаря-пекаря, працював у приватному секторі Житомира та мріяв про майбутнє з коханою дівчиною. Проте доля розпорядилася інакше. Шлях захисника був насиченим та жертовним:

• Навчання у приватній школі «Ор Авнер» (2001–2012 роки).
• Проходження строкової служби в лавах ЗСУ.
• Служба на посаді оператора відділення ПТРК під час повномасштабної війни.
• Героїчна загибель 10 червня 2024 року під час виконання завдання у селі Роботине на Запоріжжі.

Директорка ліцею Еліна Табаченко пригадує, що Максим змалечку був душею компанії — веселим та товариським. Для педагогів стало несподіванкою, коли цей «смішний і худий» хлопець перетворився на незламного воїна, який вирішив, що саме він має захистити своїх близьких та учнів рідної школи.

Музейна експозиція та родинне тепло

Окрім пам’ятної дошки на фасаді, у ліцеї до 30-річчя воїна створили музейно-виставкову залу. В експозиції представлені особисті речі Максима та фотографії, що фіксують його шлях від дитинства до військової служби. Особливо зворушливими є спогади бабусі, Тетяни Ліпінської, яка розповідає про надзвичайний зв’язок із онуком із перших днів його життя. Максим часто жартома називав себе «бабусиним хлопчиком», підкреслюючи їхню особливу близькість.

«У мене був захисник, а тепер немає. Тепер я теж вчуся стріляти про всяк випадок», — каже мати героя, чий син віддав життя за право своєї родини жити у вільній краї.

За особисту мужність та героїзм солдат Максим Булигін був посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Його історія — це розповідь про те, як звичайна доброта та виховання стають фундаментом для справжнього подвигу.